Вищі спеціалізовані суди відстоюватимуть своє право на існування через спільні постанови пленумів

       Голова Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ Борис Гулько запросив до себе очільників двох інших судів касаційної інстанції Богдана Львова та Олександра Нечитайла. Зустріч мала на меті узгодити роботу вищих спецсудів і нарешті примирити законників у питаннях, які стосуються розмежування підсудності.

Зустріч на позитиві 

Неодноразово під час брифінгів, круглих столів, нарад та конференцій судді й інші фахівці в галузі права порушували питання про неузгодженість роботи судів різної юрисдикції. Для більшості представників правової спільноти є дивною ситуація, що єдина судова система має різні підходи як до окремих норм матеріального права, так і до визначення підсудності справ. Така розрізненість, на думку Б.Гулька, ще більше підриває довіру громадян до судової системи. Відкриваючи захід, що відбувся 5 серпня, голова ВСС зауважив, що зустріч повинна стати чинником позитивного обговорення й окреслення шляхів наближення трьох ланок судової системи до спільної мети — встановлення рівності громадян перед законом і судом.

Окремо було згадано про позицію Верховного Суду щодо функціонування вищих спецсудів. «Ми знаємо про існування різнопланових і різновекторних законопроектів щодо реформування судової системи. Відомо нам і про нарікання в бік судів різної юрисдикції на неоднаковість застосування норм права. Та, вочевидь, якість судової системи залежить не від її структури та структури судових органів, а від принципу організації діяльності судів і суддів», — переконаний Б.Гулько.

Таку тезу підтримала й заступник голови ВСС Марина Червинська, наголосивши, що жодна із сучасних країн не уникла проблеми розмежування юрисдикції, що, на думку судді, є цілком природним явищем.

А на думку Б.Львова, поділ на різні види юрисдикції є ознакою професіоналізму суддів. «Будь-який фахівець із права загального профілю поступається фахівцю більш вузького напряму, а отже, без спеціалізації обійтися не можна», — зауважив очільник ВГС, водночас пригадавши, що в ряді європейських країн, зокрема в Німеччині та Італії, поділ на види юрисдикції не вичерпується трьома напрямами.

Також, на його думку, рішення про спільну працю не є бажанням виключно голів спецсудів. «Злагоджена робота всіх видів юрисдикції є нагальною потребою правосуддя. А найвищим щабелем нашої співпраці стане, напевне, спільна постанова пленуму», — зазначив голова ВГС.

Пленум довіри

Про такий прояв співпраці, як спільна постанова пленумів, говорили вже давно. Та, мабуть, лише тепер чутки та здогадки перетворилися на окреслені наміри. Нагадаємо, що 10 липня на засіданні пленуму ВГС були присутні керівники ВАС і ВСС. Вже тоді Б.Гулько, О.Нечитайло та Б.Львов висловили бажання «творити спільно» (див. №29 «ЗіБ». — Прим. ред.). Та, як висловився голова ВГС, тоді це була тільки «угода про наміри», а цю зустріч уже можна вважати договором про співробітництво.

Напевно, керівництво спецсудів усерйоз вирішило робити спільну справу, адже до обговорення такого наміру були залучені секретарі пленумів кожної юрисдикції. Саме вони, на переконання Б.Гулька, і гратимуть першу скрипку в майбутній взаємодії вищих спецсудів.

Як повідомила М.Червинська, ідея прийняти спільну постанову пленумів, яка б усунула наявні суперечності, була й у ВС. Та, на жаль, ініціа­тива так і не була втілена в життя. Заступник голови ВСС упевнена, що уповільнення консолідуючих судову систему процесів відбувається не без «допомоги» законодавця. Як приклад неповаги парламентарів до прав громадян М.Червинська навела ст.10 закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». На її думку, зміст статті викладений у такий спосіб, що людина, котра звертається до суду з питанням, наприклад щодо розірвання договору оренди із суб’єктом, котрий не є банкрутом, не може визначитися, куди йти.

Напевне, мається на увазі ч.1 ст.10, де згідно з травневими змінами до закону в господарського суду з’явилася можливість відкривати провадження за місцезнаходженням боржника — фізичної особи, тоді як раніше йшлося лише про фізичну особу — підприємця. Таким чином, законодавець фактично змінив суб’єктний склад господарського процесу, що призвело до суперечок щодо визначення підсудності справ між судами загальної та господарської юрисдикції.

«Усі ми визнаємо, що нині дуже болючою є проблема визначення підсудності справ, та не треба казати, що вона з’явилася зненацька», — наголосила М.Червинська. На її переконання, подібні питання виникають з моменту створення ВСС та взагалі розмежування юрисдикції. Втім, Марина Євгенівна переконана, що й у разі переходу до триланкової системи правосуддя проблема не зникне. «Треба пам’ятати, що ми не один рік обговорюємо цю проблему на рівні вищих спеціалізованих судів і не можемо дійти згоди. Уявіть, що відчуває суддя місцевого суду, отримуючи позовну заяву, де юрисдикцію визначити складно», — звернулася вона до колег. Таким чином М.Червинська спробувала донести свою точку зору про доцільність співпраці трьох гілок правосуддя заради допомоги суддям нижчих інстанцій. «Я закликаю всіх відмовитися від містечкових інтересів і попрацювати на перспективу», — наголосила суддя.

ВС: хто зайвий?

Конкретні кроки до порозуміння запропонував секретар пленуму ВСС Дмитро Луспеник, який, за словами Б.Гулька, був одним з ініціаторів зустрічі. Д.Луспеник запевнив присутніх, що секретарі пленумів не припиняли плідної співпраці, постійно намагаючись допомогти один одному визначитись у спірних питаннях здійснення правосуддя. Втім, секретар пленуму ВСС зауважив, що непохитна позиція ВС щодо якнайшвидшого втілення в життя конституційної реформи та приведення судової системи до триланковості заважає спецсудам дійти порозуміння.

«ВС мріє стати єдиною касаційною інстанцією, котрій будуть підпорядковані всі суди. І за таких умов уже він, а не ми, буде приймати постанови Пленуму», — зазначив суддя. На його переконання, «лобістам цієї ідеї з ВС» давно вже пора припинити поширювати заклики щодо ліквідації спецсудів і спрямувати свої зусилля на вдосконалення процесуальної діяльності. Аби не виглядати голослівним, Д.Луспеник нагадав колегам, що в той час, коли пленум ВСС приймав постанову стосовно кредитних правовідносин, у ВС проводилися круглі столи із цього питання. Проте, за словами секретаря, жодного положення з постанови пленуму ВСС у ВС не врахували, залишивши свою позицію непохитною.

Щоб уникнути ігнорування думок колег, Д.Луспеник запропонував проводити спільні наради та круглі столи з питань, які лежать на перетині видів юрисдикції. «Недавно ВГС проводив круглий стіл щодо кредитних правовідносин. Це тема, яка цікава й нам. Проте про результати тієї зустрічі я чомусь маю дізнаватися з преси», — зауважив суддя.

Учасники зібрання мовчки погодилися з такими зауваженнями, розуміючи, мабуть, що звичка радитися в них ще не відпрацьована. На це звернув увагу й секретар пленуму ВАС Михайло Смокович.

Не в єдності щастя

«Нарешті через 10 років ми таки зібралися», — іронічно примітив він, узявши слово. Та, як він зауважив, зібралися не всі, адже адміністративна юрисдикція межує з конституційною. Отже, на думку М.Смоковича, бракувало представників Конституційного Суду. Однак сама ідея зустрічі, за його твердженням, є дуже прогресивною.

Суддя зазначив, що нині існує проблема оскарження дій та бездіяльності слідчих і прокурорів, а також потребує з’ясування таке питання, як розмежування категорій приватного та публічного права. Як приклад він навів фабулу однієї справи: працівник пенітенціарної установи перевіряв особисту кореспонденцію ув’язненого, останній оскаржив ці дії. «Виникає запитання: де встановлюється межа приватного права й публічних правовідносин? Куди має звернутися громадянин за захистом права на особисте життя: до загального суду чи адміністративного?» — звернувся до колег М.Смокович.

На думку секретаря пленуму ВАС, метою співпраці має бути не приведення судової практики до єдності (це він узагалі вважає утопією), а узгодження позицій щодо підсудності й підвідомчості справ. Адже саме ці питання є найбільш резонансними за сучасних умов постійної зміни законодавства.

Такої ж думки дотримується й секретар пленуму ВГС Лариса Рогач. «Якби в нас не виникало питань щодо застосування норм матеріального права, то, вочевидь, країна б уже давно користувалася такими собі автоматами, куди б закладалася необхідна інформація й виходили готові рішення. Тоді б точно відпала необхідність у суддях», — припустила Л.Рогач. Вона також пояснила, що Європейський суд з прав людини у своїх тлумаченнях наголошував: неможливість правників дійти спільної думки стосовно застосування конкретної норми закону свідчить про погано складений закон. «Ми не можемо відповідати те саме нашим громадянам, просто не маємо права», — переконана секретар пленуму ВГС. Саме тому, на її думку, забезпечення єдності практики повинне бути не метою, а механізмом, який удосконалить роботу судів кожної юрисдикції.

Безумовно, співпраця вищих спецсудів може затягнути ту лямку довіри суспільства до Феміди, яка за останні роки дещо послабшала. Проте наміри та мета цього співробітництва повинні залишатися такими ж прозорими, як і саме здійснення правосуддя. Сподіваємося, що поштовхом до згуртування законників є не страх перед реформами, які можуть перекроїти судову систему, а прагнення до встановлення в державі верховенства права.

Газета "Закон і Бізнес"