Потрібно створювати позитивні приклади в судовій системі й підсвічувати їх – суддя Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Павло Пархоменко

Кількарічний шлях до Верховного Суду, нетипова практика призначення покарання з випробуванням, «мода» на використання посилань на рішення Європейського суду з прав людини та комунікація з громадськістю – про це Supreme Observer поспілкувався з нещодавно призначеним суддею Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Павлом Пархоменком. До цього він працював суддею Бахмацького районного суду Чернігівської області.

Звідки у Вас така любов до професії судді? Чи не ідеалізували Ви цей образ, а згодом, можливо, розчарувалися? Судді все-таки вирішують долі людей, це дуже відповідальна професія.

Я став суддею вперше у 28 років, до того працював адвокатом. Хтось вважає, що це дуже ранній вік для такої професії. Але вже на той час я розумів, куди потрапляю. Переїхав у маленьке містечко Бахмач, до того працював у Чернігові. Багато чого мене навчили старші колеги. З кожною справою набував нового досвіду. Головне, що я усвідомив, – потрібно залишатися людиною. Суддя вирішує людські долі, і для учасників процесу це дуже важливі рішення. Я побував і по той бік процесу, тому дуже добре це усвідомлюю.

Пам’ятаю своє перше рішення. Молодого хлопця зловили з пакетиком конопель на вокзалі. Це була його повторна судимість, тому йому загрожувало реальне покарання. На суді він дуже плакав, просив не ув’язнювати його. Мені це запам’яталося на все життя. Утім, законодавством був визначений реальний термін ув’язнення для такого злочину... Він відбував покарання.

Є судді, що використовують нетипову практику під час призначення покарання з випробуванням. До прикладу, рекомендують прочитати певну літературу. Як Ви ставитеся до такого підходу? І чи дієвий він, на Ваш погляд?

Я досліджую питання застосування творчого підходу (під час призначення покарання – ред.) багато років. Я бачив практику багатьох країн світу, де призначали читання книг ще до впровадження її в Україні. Думаю, треба балансувати, щоб не знецінювати суд. Більше того, є ще й питання контролю за виконанням таких рішень. Важко оцінити, чи достатньо буде особі, яка, наприклад, обвинувачується в хуліганстві, почитати книгу.

Як на мене, найбільш доцільно використовувати літературу як спосіб виховання щодо дітей із неблагополучних сімей. І, звісно, спостерігати, чи має сенс зазначений спосіб і в цьому випадку. Такий підхід використовували у США, і була думка це реалізувати в Україні поза залом суду у вигляді волонтерської роботи.

У своїй практиці я іноді використовую художню літературу, щоб цитувати її у своїх рішеннях.

Із 2016 року до всіх конкурсних процедур у судовій системі долучені громадські організації, що моніторять ситуацію. Як у Вас склалися з ними відносини?

Я намагався з огляду на свою роботу комунікувати з представниками громадянського суспільства. Це переважно були навчальні заходи, дослідницькі проєкти. У Чернігові є Освітній дім прав людини, з яким я дуже давно працюю. Під час такої роботи і відбувалася та відбувається комунікація з представниками громадських організацій. Я вважаю, що це дуже важливо, оскільки громадськість справді відіграє велику роль щодо руху судової системи.

Що я запозичив би з іноземного досвіду – це саме повагу до суду, до судових рішень. Їх можуть критикувати, але поважають.

Думаю, потрібно створювати позитивні приклади в судовій системі й підсвічувати їх. А не лише зосереджуватися на негативних.

Чи достатньо, на Вашу думку, судді комунікують із суспільством? Чи не надмірно обмежують себе?

Залежить від конкретного випадку, але я б не казав, що українські судді мало комунікують із суспільством. Хоча б зважаючи на те, що судові засідання часто транслюються.

Я розумію позицію суддів, якщо вони обмежують свою комунікацію назовні. Хтось вважає, що треба займатися правосуддям, а не чимось іншим. Хоча варто все-таки тримати баланс.

Розкажіть, будь ласка, про свою діяльність щодо захисту прав дітей.

Все почалося ще в Освітньому дому прав людини у Чернігові. Я почав з ними співпрацювати, проводити навчальні тренінги щодо прав дітей. Якось значно зацікавився цією темою, так і до цього часу досліджую її.

Згодом потрапив у міжвідомчу координаційну раду з питань правосуддя, дружнього до дитини. Вона займалася напрацюванням відповідного законодавства. І тепер над цим продовжую працювати як експерт Ради Європи. Свій досвід узагальнюю і пишу книги.

У суді, де я працював, ми створили дружній до дитини зал засідань: там є дитячий куточок, щоб діти гралися. Спочатку деякі колеги скептично сприймали реалізацію такої ідеї, мовляв, перетворюємо суд на дитячий садок, але згодом побачили, що дуже важливо враховувати, що з учасниками судових процесів можуть приходити діти. І варто створити для них дружню атмосферу.

Сьогодні дуже активно працюємо в напрямі, щоб запровадити спеціалізацію для суддів щодо роботи з дітьми. Крім того, Офіс Генпрокурора здійснює великий вклад у реалізацію пілотного проєкту щодо реєстру психологів для дітей, якщо вони є потерпілими чи свідками у кримінальних справах.

Ви також цікавитеся практикою Європейського суду з прав людини, яку досить часто, але не завжди доречно використовують сторони в судовому процесі, а також судді під час ухвалення рішення. Іноді через проблеми перекладу спотворюється зміст рішення.

Різні трапляються випадки. Іноді це справді роблять лише для того, щоб під час виступу чи ухвалення рішення було посилання на ЄСПЛ. Це стало досить модним.

Свого часу Українська Гельсінська спілка з прав людини проводила дослідження щодо застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, де зауважувала, що часто юристи, судді роблять неправильні переклади, а інші – їх копіюють. На щастя, зараз Верховний Суд перекладає рішення ЄСПЛ, що полегшує роботу правникам щодо їх застосування.

Кожне рішення ЄСПЛ пов’язане з правом, гарантованим Конвенцією людині, а не державі. На жаль, часом ці права приписують державам, але це не так. ЄСПЛ застосовує певні алгоритми для оцінки ситуації, описаної в скарзі, яка до нього надійшла. У тому числі, зважує свої підходи, оцінює пропорційність та необхідність їх застосування в демократичному суспільстві тощо. Є чимало ситуацій, які не потребують застосування рішень ЄСПЛ, оскільки не підпадають під дію Конвенції.

Нині я намагаюся виважено підходити до цитування рішень ЄСПЛ.

Окрім суддівської роботи, чим Ви займаєтеся?

Продовжую викладати в Пенітенціарній академії України, Вищій школі адвокатури НААУ і Національній школі суддів України. Також співпрацюю щодо окремих проєктів із Радою Європи, я є їхнім експертом.

Це – мої хобі, те, що приносить мені задоволення. І цю частинку життя я собі залишаю (посміхається – ред.).

 Джерело: https://court.gov.ua/press/interview/1656503/